СТАТТЯ
ЧЕРНІГІВ. ВІДНОВЛЕННЯ
Чернігів – північна столиця України, яка останніми роками все більше приваблювала відвідувачів у свій затишний старовинний край. Так, саме старовинний, бо місто зберегло пам’ятки архітектури з глибини віків. Спасо-Преображенський собор 1036 р., Борисоглібський собор 1120-1123 рр., П’ятницька церква 12 ст, Колегіум 1702 р., Єлецький монастир 11-17 ст, Успенський собор 12-17 ст, Іллінська церква, Антонієві печери 11-19 ст., і це ще далеко не весь список. Для України Чернігів – це серце старовини і надземний клад.
Дякуючи меру Атрошенко В. А., за останні роки Чернігів вдалося відбудувати до рівня європейського міста. Красна площа, Вал, центральні алеї, фонтани – все вражає, захоплює й зазиває на недільну чашку кави киян. А ще – спокійна атмосфера, де ніколи не буває метушні. Тут лише спокій, рівновага, тиша, краса. Але все це було порушено у лютому. Про те, що відбувається у місті зараз, ми розмовляли із Катериною Литвин, заступницею начальника міського управління культури та туризму.
Катерина – “туристичне обличчя” Чернігова” – керує Туристично-інформаційним центром (ТІЦ) “міста легенд”. Історикиня за фахом, а за покликанням – мама, подруга, лідерка, інноваторка. Багатий досвід ТІЦ Чернігова до війни розповсюджувався іншими містами України як зразковий. А зараз стратегія розвитку туристично-культурного потенціалу міста чекає повної реалізації після перемоги.
Е. З.: – Почати завжди хочеться з приємного. Катю, вітаю із завершенням літнього туристичного сезону. Це перше літо, коли ви працювали під час повномасштабного вторгнення. Яким воно було, якщо коротко? І одразу: чи були туристи?
К. Л.: – Вітаю! Про повноцінний туристичний сезон 2022 говорити важко, проте головне що вистояли! До багатьох подій ми не були готові, тому він став водночас сезоном викликів і можливостей. Кількість внутрішніх туристів, гостей міста була мінімальною, але поступово ми бачили поодинокі сім’ї чи пари гостей зі столиці. В них давно роман з Черніговом, вони знають про його минулу весну і хочуть на власні очі пересвідчитися, що він вистояв! У квітні від туристів було чимало дзвінків із запитаннями: чи вистояв Спас, а як там печери, а що з Красним мостом, а чи вціліло мереживо? І справді плакали, коли чули, що всі пам’ятки, окрім будиночку В. Тарновського та альтанки на Болдиній горі, чекають на них. І що у місті з’явився ще один будинок-примара на Красній площі.
До того ж, героїзм і сила духу героїв Чернігова викликали хвилю журналістів-іноземців, низку делегацій і представництв інших країн, які відвідали місто та потім багато писали про нього. Не стали виключенням й візити волонтерів європейських країн, гостя з Китаю, трьох друзів з Німеччини, які раніше були в Україні і планували згодом повернутися знов, але 2022 рік пришвидшив здійснення їх мрії. Були й такі, хто взагалі вперше потрапили в Україну і для знайомства обрали Чернігів.
Е. З.: – Якщо порівняти активність вашої робочої зайнятості до 24 лютого та після, різниця є?
К. Л.: – Звісно є. 22 лютого ми провели Всеукраїнський форум гідів, на 24 лютого була запланована стратегічна сесія з напрацювання маркетингової стратегії Чернігова. Ранок того четверга все змінив, зруйнував, перекреслив. Ми вийшли на роботу в квітні й переглянули наші форми роботи. Наразі, активностей, можливо, і менше, проте зайнятості в перемовинах, зустрічах, плануванні, документації стало більше. І я щиро радію тому. Сьогодні багато друзів-колег з’явилося в Польщі, маємо щотижневі онлайн-зустрічі у Литві і також постійно спілкуємося. І що важливо, плануємо життя!
Е. З.: – Що зруйновано, а що вціліло з історичного та культурного надбання?
К. Л.: – Не пережив війну будиночок В. Тарновського (обласна бібліотека для юнацтва), альтанка на Болдиній горі, кінотеатр імені Щорса, будиночок з дерев’яною мережкою на Бобровиці.
Е. З.: – Які перші три пункти стояли у вашому стратегічному списку з відновлення культури туризму в день відкриття Туристичного інформаційного центру? І чи був той список взагалі?
К. Л.: – Спочатку не було розуміння, більше страх уперше зайти в той ТІЦ, зрозуміти хто з колег готовий вийти на роботу, а хто не планує повертатися з різних зрозумілих причин. З 18 квітня у ТІЦ нас виходило двоє, ми прописали собі контент для соціальних мереж, попрацювали з фотохудожником Валентином Бобирем, аби сфотографувати усі руйнування для віртуального проєкту з фіксації злочинів окупантів. Паралельно управління культури та туризму ЧМР, ТІЦ, Інститут техногенних катастроф (м. Київ) організували наукові експедиції із запису свідчень стратегій виживання мирного населення навесні 2022 року. З травня активно працюємо з дітками у проєктах #ВУСА та #ВУХА, які направлені на соціальну адаптацію дітей до умов життя сучасної України. З понеділка, 12 вересня, впровадили програму Дні європейської спадщини, далі презентуємо виставку з експедиції, а потім – туристичний маршрут пам’яті.
Е. З.: – Що вже вдалося зробити у напрямку відновлення культурної стратегії?
К. Л.: – Концерти на Алеї Героїв. Вони не були анонсовані, але камерно відбувалися. Нарешті вперше в цьому сезоні показали кіно просто неба. Відгуки людей дають сили рухатися далі й очевидно найґрунтовніша робота управління разом із науковцями, істориками, небайдужими громадськими діячами – процес перейменування вулиць і очищення міста від маркерів культури окупантів.
Е. З.: – Катю, хто ваш турист сьогодні?
К. Л.: – Це не турист, скоріше гість, який прибув у місто у справах, працює на висвітлення правди «освободітєльного міра», або представник влади, який прибув на перемовини. Турист у повноцінному розумінні цього сезону – скоріше виключення, ніж правило. Такими можу назвати своїх колег, які скучили за Черніговом й приїхали на вікенд.
Е. З.: – До війни Чернігів щороку набував шаленої популярності. Люди їхали на екскурсії, а після хотіли оселитися у місті. Це відбувалося також і завдяки вашій роботі. Піар, івенти, заходи, концерти, екскурсії і оновлення міста, звичайно. Катю, що сьогодні? Яке бачення актуальних питань хоча б утримання міста в статусі туристичного?
К. Л.: – Нам шалено поталанило, тут подяка кожному воїну, Герою, військовому, мирному мешканцю, які захистили місто, відтак історична частина не була знищена. Так само гостинно на каву запрошує Вал. Як говорила одна пані з передмістя Чернігова, «а що у городі? У них і війни не було».
Е. З.: – Чи приділяє сьогодні держава увагу Чернігову? Наприклад, чи запропоновано ті чи інші програми з оновлення культурних ніш міста?
К. Л.: – Про глобальні відбудови будемо говорити після Перемоги, а зараз – надія на місто, нас самих, грантодавців та друзів-колег з іноземних держав.
Е. З.: – Чи багато культурних діячів Чернігова полишили місто? Хто сьогодні працює тут і у яких сферах?
К. Л.: – Відслідковуємо тенденцію повернення, Чернігів у квітні й зараз – це два різні міста Героїв, ми стали сильними, мудрішими, усміхненими.
Е. З.: – В Україну повернулось чимало громадян після перших двох-трьох місяців еміграції. Більшість приїхала у Київ. Чернігів приймав назад містян? Скільки їх?
К. Л.: – Зі статистики кількості учнів та викладачів мистецьких шкіл орієнтовно 30 % не повернулися в місто. На вулицях, у чергах відчувається повернення людей, знов виникають маленькі міські затори. На момент квітня у місті було 70000 людей, зараз 120000 як мінімум.
Е. З.: – Куди зараз безпечно ходити? Наприклад, у Києві контакт із природою обмежений через мінування чималої кількості лісової території.
К. Л.: – Безпека – тема номер один. І тут треба бути уважним до всього.
Е. З.: – Чи є плани з віртуалізації Чернігова історичного?
К. Л.: – Вони давно назріли, аби не війна, цьогоріч першу частину було б зроблено. Тепер ми працюємо на здійснення мрії. Але головне – Перемога!
Редактор – Оксана Хромова
