СТАТТЯ

«Не формою єдиною» або мистецтво концептуалізму

«Спершу зображувались предмети, після – відчуття, і нарешті – ідеї», так вибудовує Ортега-і-Гассет розвиток тенденцій зображення дійсності у мистецтві.
Автор: Зігура Елизавета
10/12/2020
Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin

«Спершу зображувались предмети, після – відчуття, і нарешті – ідеї», так вибудовує Ортега-і-Гассет розвиток тенденцій зображення дійсності у мистецтві. Згідно з його працею «Про точку зору у мистецтві», це цілком обумовлене явище, у якому зміщення акцентів щодо відтворення реальності у художній формі є необхідністю. Перехід від об’єктивного мистецтва до суб’єктивного та інтерсуб’єктивного є закономірним за загальним розвитком жанрів, стилів та напрямів.

1917 рік – в Україні та Америці на світ з’являються «Чорний квадрат» Каземіра Малевича, як маніфест загибелі мистецтва, та пісуар Марселя Дюшана як маніфест народженню вільної думки та дії митця. Дві діаметрально протилежні філософії – народження і загибель сформували у своїй основі і протилежне ставлення до нового мистецтва, розділивши публіку на тих, хто його розуміє, і тих, хто не сприймає. Таке явище Ортега-і-Гассет називає очищенням мистецтва, або його спрямованістю до очищення, яке призведе до витіснення із нього «людського, занадто людського». Він пише так: «в процесі даної тенденції відбудеться той момент, коли «людський» зміст твору досягне максимальної мізерності, і його впізнаваність скінчиться» … «Стане мистецтвом для митців, а не для мас; це буде мистецтво касти, а не демосу». Але розвиток мистецтва пішов ще далі. Художник взагалі відмовився від зображення предметно-речового змісту змістивши акцент на ідейний початок як на самостійний твір. Тобто, сама ідея – це форма, але форма не матеріальна, а змістовна.

МИСТЕЦТВО КОНЦЕПТУАЛІЗМУ

1965 рік – Джозеф Кошут створює інсталяцію «Один і три стільці», яка одразу стає маніфестом концептуалізму. Робота є прикладом троїстої природи одного об’єкту, де матерія, ідея та час знаходять своє відображення в одному місці. Кошут демонструє реальний предмет – стілець, його фото та витяг із словника значенням терміну «стілець». Інсталяція містьть головну ідею концептуалізму –презентація об’єкта самим об’єктом. Пізніше, у 1969 році, Кошут опублікує працю «Мистецтво після філософії», де скаже: «Все мистецтво концептуальне за своєю природою, адже воно існує лише у вигляді ідеї». Митець стверджував, що традиційне уявлення про художність знаходить свій кінець, і замість ного він пропонує досліджувати різноманітні засоби виразності. «Бути митцем сьогодні –означає порушувати питання про природу мистецтва», саме така позиція є актуальною і нині.

У той самий час, в 1953 р, Роберт Роушенберг – інший відомий художник-концептуаліст, видає на розсуд публіки принципово відмінний від попереднього концептуалістичний твір під назвою «Стертий малюнок де Кунінга», демонструючи дійсно стертий олівець іншого художника Віллема де Кунінга. Меседж був таким: якщо мистецтво є тим, що створює митець, то чи є мистецтво тим, що він і знищує? Або взагалі, до всього того, що торкалась його рука. «Портет Айріз Клерт» демонструє саме те розуміння концептуалізму, де форма подачі залежна від ідеї, але не належить їй. Портрет-телеграма, надіслана в галерею із текстом «Це є портрет Ірис Клер, якщо я так стверджую» є свого роду демонстрацією позиції митця, яка здебільшого відобразила у всій повноті загальну тенденцію щодо розуміння мети і задач мистецтва митцями в цілому, де творча свобода змінюється на творче свавілля. «В даному випадку митець залишається в ситуації нестерпного перепаду температур: в полум’ї гіпервідповідальності та холоді вільнодумства (вільне мистецтво не підкорене догмам та моралі)». Позиція відходу від великого, єдиного стилю і переходу до власного, особистісного продиктована саме відмовою від об’єктивного погляду на сутність речей і прийняттям суб’єктивного бачення. «Усвідомлення небувалої свободи, відчуття нових берегів, до яких митець наближається без карти і компасу (канону та сталих істин), підігріває в романтичному художнику месіанський пил та разом із тим змушує його випити гірку чашу ізоляції («полюс генія» та «полюс смаку» – у митця більше не існує надійного кола підготовлених поціновувачів, глядачів та слухачів, митців, що пройшли із ним загальну об’єктивну школу).

Так чи інакше, а ідея стрімко звільняється від форми і розуміється як самостійний твір. Ідея не за Гегелем, яка є першоосновою, субстанцією, що творить світ, ідеалом та абсолютом, а ідея власного погляду на сутність речей. ХХ століття – це доба «самотності», самоусвідомлення, самопізнання, самоідентифікації, самовираження, корінь якого є «Я».

Філософія концептуалізму – це філософія принципово нового ставлення до творчого процесу, у якому художник свідомо зрікається традиційної естетики, канону, у якому і форма, й ідея підпорядковані сутності. І якщо цінність художньої інформації полягала саме у її естетичній спрямованості, то наразі мова йде вже не про художній твір, а про створення нових засобів виразності, які аж ніяк не відносяться до художності. Вони є метою і «сучасного мистецтва», у якому спосіб творення не загальнолюдський – суб’єктивний з боку художника та неосяжним з боку глядача.

Не формою єдиною наповнений світ, але у формі змістовність його.

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content