СТАТТЯ
Крок вперед – шлях вглиб
«В полоні вічності краса тримає. І тільки той її пізнає, кому байдужа метушня…». Які кришталево чисті, точні та щирі слова Джона Кітса, насичені натхненням від прекрасного. Тією тихою силою, що подарувала життя кожній частинці Всесвіту, сповнила його сенсом і зробила своїм уособленням.
Поняття краси є незбагненним, але віра в неї не вимагає ніяких доказів. Хоча вони знаходяться повсюдно: в природі, висоті совісті та моралі людської особистості, в гармонії мистецтва. Незалежно від віку, статі, соціального статусу або етнічної приналежності людей, споглядання і творення витонченого протягом всієї земної історії для кожного було, є і буде такою ж природною інтуїтивною потребою, як саме дихання чистим повітрям.
Стародавні греки разом з видатними мислителями своєї епохи вважали, що сутністю їхньої культури є прагнення до впорядкованості та гармонії. А мистецтво, як одна з форм вираження відповідних якостей, з одного боку відігравало роль способу побудови вдосконаленої дійсності, з іншого – було шляхом осягнення істини.
Напевно, тому все, що пов’язане з мистецтвом античної цивілізації, має дуже сильний вплив на людину – як сучасну, так і ту, яка засвідчує перебіг близьких або далеких за часом подій. Якби ці слова були несправедливі – біля архітектурних пам’яток Афін не було б щоденного натовпу туристів. Вони не шикувалися б у величезні черги до музеїв світу, які містять шедеври грецької пластики, ювелірного і образотворчого мистецтва. А дух еллінізму не відроджувався б кожне сторіччя з новою силою, виявляючи себе у всіх історичних стилях – від ренесансу до модерну і навіть сучасного мінімалізму.
Античність неодноразово залишала свій відбиток на естетиці костюму різних епох. Навіть винахідники масової моди ХХ-ХХI століть звертались у своїх теоретичних розбірках щодо конструкцій та образу одягу до принципів, які народилися багато тисячоліть тому біля Егейського й Іонічного морів: простоти, доцільності, відповідності та функціональності.
Куди б людина не йшла і що б вона не робила – вирішення будь-якої нової задачі виявляється спробою особистого інсайту в те, що відбувалось колись. Це нагадує повернення до сторінок прочитаної книги задля пошуку на них потрібних відповідей і того, що раніше було непоміченим та незрозумілим. Внутрішній поштовх закликає до ясності, переосмислення дійсності, знаходження для неї місця в системі існуючих речей та явищ відповідно до власних цінностей та умов, що склались. Він вимагає відходу від абстрактного до того, що відображає актуальне на сьогодні особисте ставлення людини. Вивільнюється потенціал, здатний створити нову форму або ідею на основі того, що вже мало місце. Причина й наслідок стають єдиним цілим. А вісь часів виглядає як взаємозв’язок усього, з чого вона складається. Тому майбутнє можливе лише при різнобічному й глибокому розумінні минулого, при його творчому та вольовому опрацюванні задля вдосконалення в сучасному.
Насичуючись ідеями й образами історії, діячі мистецтва заповнюють розмальовку свого внутрішнього світу, стають тими, хто одночасно належить різним епохам. Від такої повноти самоусвідомлення виникає потреба поговорити про побачене і пережите. Мається на увазі – майстерно передати свій досвід всіма доступними засобами комунікації: звуком, кольором, формою, символом, запахом, рухом, за допомогою тактильних відчуттів.
Поряд із композиторами, архітекторами, художниками та поетами модельєри також часто вдаються до «подорожей у часі». Що вони прагнуть знайти? Хтось скаже: «Швидкокрилу музу: ледве помітиш її – і знову немає й сліду. Залишається у пам’яті тільки згадка про її вічну молодість, легкість та життєрадісність, які прагнеш відтворити». Проте можна розглянути й іншу думку. Створення одягу є видом ужиткового мистецтва. І якщо архітектор оспівує рукотворну велич, художник створює об’єм на площині, композитор чи поет силою виразної мови відкриває слухачеві інші простори, то модельєр у своїй роботі намагається об’єднати все це відразу. Тому він шукає міст між зримим і невидимим, побутовим та піднесеним. У пошуках гармонії струнка матеріальна складова його творінь повинна поєднуватися з красою розумоосяжною. Щоб поряд з практичністю речей вони ставали ще й такими унікальними предметами, які надихають, наповнюють повсякдення різноманіттям образів та змістів, сутністю самого буття. Адже саме це є однією з важливих функцій мистецтва.
