Посты автора Juliya

Juliya

Скоробагач Юлія

Читати

Опубликовано: 22/04 в 11:39 am

Автор:

Категории: КУЛЬТУРА,Подія дня

Тэги:

СТАТТЯ

Читати

“Від народження в нас закладено низку інстинктів… дихати, їсти, захищатися, створювати і споглядати красиве … Та попри інстинктивне вміння є необхідність вчитися осягати візуальне. Скажімо, читати текст…”
Автор: Скоробагач Юлія
22/04/2021
Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin

Від народження в нас закладено низку інстинктів, що вмикаються автоматично, незалежно від спадковості і навчання. Як-от дихати, їсти, захищатися. Але є речі, для яких необхідна напруга свідомості, власна робота над собою – це вчитися споглядати та створювати красиве. Звичайно, що здатність до спостереження вроджена. Тут людина діє несвідомо, вгадуючи алгоритм, тобто інтуїтивно. Недарма “інтуїція” в перекладі з латини означає “пильне споглядання”: більшу частину інформації ми сприймаємо саме візуально. Та попри інстинктивне вміння є необхідність вчитися осягати візуальне. Скажімо, читати текст. Проте й інші види творчості, виявляється, теж треба вчитися читати.

У психологів існує поняття «рівень культури читання». За ним читачів поділяють на три категорії: тих, хто цікавиться сюжетом, кому подобається дізнаватися нове, і ті, хто може оцінити художню цінність прочитаного. На думку експертів, представники другої і третьої категорії наразі становлять все більшу рідкість. Художнє мистецтво, як і література, потребує вдумливого і послідовного прочитання. Зазвичай у відповідному контексті вживають навіть тотожний термін – “читати”. Не просто — дивитись, споглядати, осягати, а саме прочитувати закладений митцем підтекст. Оскільки далеко не всі мистецькі твори можна розшифрувати самостійно — через недостатню обізнаність у цій сфері, небажання дізнатися про неї в музеї, через спеціальне навчання, путівники чи гідів — пропоную прочитати книгу. Художню. Про мистецтво. Де насправді ненав’язливо і інтригуюче в сюжет загорнуті всі необхідні знання про картину, історичний період в який вона створена, авторський символізм.

Книги про картини

Одним із кращих зразків симбіозу літератури і живопису є історичний роман Трейсі Шевальє за мотивом однойменної картини Яна Вермеєра «Дівчина з перловою сережкою». Упродовж віків картина великого нідерландського художника-живописця XVII століття вважається однією з найбільш відомих і загадкових полотен. Її ще називають північною або голландської Моною Лізою. Досі невідомо, хто ця дівчина і ким вона доводилася художнику. Але в чому ж полягає головна загадка простого, на перший погляд, портрета? Можливо – в історії його створення? Оповідь ведеться від імені «Дівчини з перловою сережкою» – юної Гретти, доньки художника-ремісника. Щоб прогодувати себе і допомогти батьківській родині, вона вимушена йти в служниці. ЇЇ природне відчуття гармонії кольорів помітив знаменитий художник Ян Вермеєр, і забрав дівчинку служити у свою майстерню і дім. Тут і зав’язується вічна історія Художника і його Моделі, історія творчості і трагедії. Можливо, було і не так … Але яке, зрештою, це має значення? На тлі історії головної героїні документально і масштабно розкривається характеристика історичної епохи: соціальний устрій, моральні засади, міжпоколінні і міжособистісні відносини, релігійні конфлікти, культурні і модні тенденції, ведення побуту. Завдяки органічній подачі оповіді кожен елемент самого полотна стає зрозумілим і промовистим. Це настільки розширює власні знання, що створюється ефект абсолютної присутності в момент написання, а відповідно — і розуміння самої картини. Роман, окрім художньої цінності, містить переосмислення і процес становлення особистості героїні, тож цілком може належати і до романів виховання.

Біографічні дослідження про художників

Як зрозуміти творчий посил митця, який жив багато століть тому? Іноді доволі складно осягнути творчість сучасних авторів і їх власну позицію, навіть маючи можливість почути тлумачення від них особисто. В такому випадку незамінним джерелом будуть документальні дані, листи, мемуари або ж дослідження біографів. Одна з таких робіт — біографічний роман Ірвінга Стоуна “Жага до життя”. Про життя знаменитого нідерландського художника Вінсента Ван Гога. Основним джерелом автора було листування художника з його братом, Тео ван Гогом, видане в трьох томах в 1927 – 1930 роках. У цих листах Вінсент описує ставлення до знайомих, пошуки себе і створення таких знаменитих картин, як «Їдці картоплі», «Соняшники», «Спальня художника в Арлі», «Нічне кафе» тощо. Автор відвідав місця, де бував Ван Гог в Голландії, Бельгії та Франції, зустрічався з сучасниками художника. Всі діалоги, за визнанням автора, вигадані, проте виклад переважно відповідає фактам.
Роман стане знахідкою для розуміння не лише творчості художника, ходу його думок, а й митця як особистості у реаліях свого часу. Завдяки розкриттю в романі непростих життєвих етапів Ван Гога, зникає поверхневе судження про нього як про божевільного, який несвідомо писав у якості терапії. Хоча, попри його особливе бачення кольору, в мистецтвознавчому контексті до сьогодні не відкидається теорія хворобливості митця. І вже зовсім іншими очима ви подивитеся на поступ майстерності робіт художника, експресіонізм в його унікальному виконанні і на особливості цього стилю живопису в цілому, що так влучно і тонко змальовані у романі.

Картини за сюжетами книг
Сьогодні кожна історія потребує ілюстрації. Під час розповіді ми додаємо емоції, жести, міміку, інтонацію, забарвлюючи оповідь своєю подачею. Коли слухаємо або читаємо – підключається фантазія і ми уявляємо. Проте чи не кращим підсиленням до твору залишається зображення. Для остаточного розуміння обох видів творчості варто лише поміркувати – у чому мета такої картини? Так ще в ранньохристиянські часи храми прикрашали іконами, фресками і мозаїками з біблійними сюжетами. Їх мета була проста і зрозуміла: передавати через дохідливі ілюстрації суть сцен з Євангегія неписьменним, розповсюджуючи вчення якомога ширше. З розвитком книгодрукування подібну практику почали застосовувати до дітей: у книгах пояснювати складне через малюнки і прості ілюстрації. Часто натхненні творами художники створюють полотна, що продовжують своє існування поза межами книги чи події і стають відомішими за саму історію. Такою фундаментальною роботою стала картина українського художника Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Величезне панно (2,03 × 3,58 м) Рєпін писав 11 років, взявши прототипами козаків своїх відомих сучасників. А сюжетом цієї картини став відомій Лист запорожців турецькому султанові, написаний 1676 року як відповідь на вимоги османського султана Мегмеда IV. Навряд чи хтось пам’ятав би цю історію так добре без трудомісткої картини Рєпіна.

Портрети письменників

Подвійний симбіоз літератури і живопису виражається зокрема і в тому, що завдяки художникам ми знаємо, як виглядали наші улюблені письменники. Ці портрети мали не меншу популярність за сюжетні картини і навіть ставали історичними подіями. Знаковим для української культури є створення портрету відомого поета-романтиста Василя Жуковського митцем Карлом Брюлловим. Культовий художник ХІХ століття змінив хід історії і долю … Тараса Шевченка. Адже кошти, виручені від продажу картини, пішли на викуп Шевченка з кріпацтва. Так світ отримав і проникливу картину майстра, і літературу світового масштабу.
Портрет як жанр завжди залишатиметься затребуваним – людям цікаві люди. Саме тому вже кілька століть найпопулярнішою картиною світу, що офіційно визнана безцінною, залишається “Мона Ліза” Леонардо да Вінчі. І саме тому до Лувру роками з’їжджаються навіть далекі від мистецтва туристи: щоб таки побачити “її” наживо.

Стоячи в картинній галереї пересічним відвідувачем – без спеціальної художньої освіти, “начитаності” по темі через брак часу – нерідко можна відчути себе спантеличено через нерозуміння зображуваного. Здебільшого це стосується живопису 20 століття. Сучасне мистецтво, авангард, від початку потребує пояснення. Наприклад, той же “Квадрат” Малевича, глибинний сенс якого краще дасть пояснювальна записка від експертів, а роботи сучасних митців пояснить координатор безпосередньо у виставковій залі. На противагу — живопис до 20 століття ми найчастіше сприймаємо з естетичного боку, суто як “картинку”: тема полотна, майстерність художника, кольори, фактури. Через це іноді не замислюємося, чи був у картини прихований сенс? Адже насправді автори, закладаючи в зображенні певний сюжет, супроводжують його символами, образами, необхідними для розуміння деталями. Тут теж можна почитати пояснення, але незрівнянно об’ємнішу картину дасть більш ґрунтовне дослідження – літературне.

Читати картини, як і читати книги, насправді легко і захоплююче. Погодьтеся! Варто лише почати. Читати.

Маршрутами мистецтва

Опубликовано: 01/02 в 12:30 pm

Автор:

Категории: КУЛЬТУРА,Подія дня

Тэги:

СТАТТЯ

Маршрутами мистецтва

“Мистецтво само собою не здатне викликати інтерес до певної місцевості, так само не здатне на це певне, притаманне лише художникам, світосприйняття…”
Автор: Скоробагач Юлія
01/02/2021
Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin

“Мистецтво само собою не здатне викликати інтерес до певної місцевості, так само не здатне на це певне, притаманне лише художникам, світосприйняття. Мистецтво лише докладає свою лепту до нашого бажання і вчить нас бути свідомими тих почуттів, яких раніше зазнавали лише поверхнево чи в поспіху”.

“Мистецтво подорожі”, Ален де Боттон

Від наскельних зображень до Сікстинської капели – свій еволюційний шлях людство проходить з невід’ємною потребою творіння естетики й художнього самовираження. В боротьбі за виживання, встановленні влади, економічних і технологічних перегонах ця складова не втрачається, а навпаки, стає культурним ідентифікатором. За будь-яких часів люди чітко усвідомлюють значення творів мистецтва, ревно зберігають їх, ототожнюючи з етносами і епохами, а також шукають їх в неосвоєних для себе площинах. Так, поступово в багатовікову історію подорожей з метою розвитку торгівлі, завоювання і освоєння земель, пошуку ресурсів і зручних транспортних шляхів увійшов новий вид поїздок – дозвіллєвий, або як ми наразі називаємо – туристичний.

Щойно ставши на вищий щабель продуктивності і побутового комфорту, людство негайно почало вгамовувати споконвічну жагу пізнання світу з потрійною силою. Зародившись на початку XIX століття в Англії, на початку ХХ туризм перетворився в масове явище. І першою причиною, що спонукала людей їхати в нечувані досі краї, був устрій і культура інших народів, історичні і сучасні творіння рук людей, вражаючі природні особливості. Для майже півтора мільярда сучасних мандрівників музейний туризм залишається одним із найпопулярніших його видів. Туристичні маршрути побудовані наскрізь на мистецьких периметрах, зважаючи на кількість тематичних пам’яток, пам’ятників і згадок в путівниках.

Моду на просвітницькі подорожі в Україні та в усьому світі започаткувала творча інтелігенція. Як амбасадори свого часу вони розуміли – за такими поїздками стоять нові знання і практики, що допоможуть розвиватися їхній творчості і суспільству в цілому. Письменники, художники, музиканти рушали в подорожі, в нових місцях створювали свої роботи під впливом побаченого, вчили мови, освоювали нові техніки, культурну специфіку інших народів та світоглядні принципи, і, звісно, несли інформацію про свій край, впроваджували співробітництво з діячами закордоння. Так з’явилися переклади зарубіжних літературних творів авторства Івана Франка; музичні твори на слова Тараса Шевченка й аранжування народної музики від Миколи Лисенка; архітектурні шедеври по всій країні від Владислава Городецького. Синергія творчості завжди давала потужніший ефект. Як наслідок – навіть історичний факт діяльності цих персон нині перетворився на популярні туристичні маршрути.


Шляхами митців

Чи не в кожної місцевості світу зберігається пам’ять про свого видатного земляка. Так, у Варшави є Шопен, у Зальцбурга – Моцарт, у Фігареса – Далі, у Флориди – Марк Твен, у Ясної Поляни – Толстой, у Полтави – Котляревський. Проте, як правило, сліди життя і творчості видатних митців прокладені далеко за межами рідного регіону. Для поціновувачів їхнього таланту – це можливість пройти шляхом улюбленого письменника в буквальному розумінні: оцінити, яка є пам’ять за ним, як місцеві мешканці несуть започатковану культуру творчості, опинитися в місцях, що надихали автора, розтлумачити можливі закодовані послання його творів, побачити зміну місцевості через оптику часу і уявити атмосферу його доби. Зрештою, психологічно підживитися енергією, що дає перебування на тій самій локації, так би мовити – синхронізуватися. Все це — особливий підхід до подорожі через самопізнання людини, її естетичних смаків і формування власного культурного фундаменту. Саме в такі моменти турист перетворюється на мандрівника.

Усвідомлення величини особистості робить подібні маршрути чільними для ряду поколінь, вони обростають цілими комплексами тематичних споруд, пам’яток, інсталяцій з творів, легенд про автора. Скажімо, слідами поета Олександра Пушкіна пройшли мільйони прихильників у різних точках Європи: Кавказ, Крим, Україна, Росія, Молдова. Такі подорожі мають стійкий інтерес. Завдяки ним тематичні мандрівники складають власну цілісну концепцію творчого феномену поета і наполегливо рекомендують саме так багатовимірно, духовно і літературно збагачуватися.

 

Експедиції за художніми творами

З появою світових бестселерів поширився новий вид літературних подорожей планетарного масштабу. Інтернет і логістичні можливості тільки посилили тенденцію, перетворюючи описані місця з популярних книг на повноцінні туристичні маршрути. Вони побудовані відповідно до сюжету і послідовності переміщення головних героїв. Тепер у письменників завдяки тим же благам 21 століття є змога спочатку досконало вивчити об’єкти своїх майбутніх творів, зібрати переконливу кількість фактажу, бути максимально документальними в описі маршрутів та історичних контекстів.

Одним із фаворитів цього жанру є сучасний американський письменник Ден Браун. Його романи розповідають про таємниці в суспільстві, символіці, змовах. Зокрема «Код да Вінчі», «Янголи і демони», «Інферно» перекладені більш ніж 45 мовами та продані у кількості понад 100 мільйонів екземплярів. В романах Брауна головний герой закономірно розгадує складні загадки впродовж однієї доби, подорожуючи цікавими місцями світу. Завдяки поєднанню фактів та вигадки у сюжеті, описам творів мистецтва, архітектурних пам’яток, документів і таємних обрядів, що досліджені автором і відповідають дійсності, ці книги практично одразу стають путівниками для фанатів. Кожен його роман супроводжується хвилею нових мандрівок, відгуків і досвіду читачів, які одночасно вивчають і мистецтво, і культуру країни, і таємничу специфічну тему.

Ажіотажу додають екранізації і театральні постановки — синтетичні або синкретичні види художньої творчості наряду з танцем і цирковим мистецтвом, що органічно комбінуються і утворюють якісно нове єдине естетичне ціле. Такі різновиди сильніше впливають на глядача, використовуючи одразу кілька засобів. Як результат – захоплені фани відправляються у подорож і чудово проводять час, досліджуючи, звіряючи відповідності та розбіжності, “чекінячись” в місцях сюжету і перебуваючи практично в епіцентрі твору.

Серед найпоширеніших експедицій – за маршрутами циклу романів “Володар перстнів” Джона Толкіена, “Гаррі Поттер” Джоан Роулінг та “Хроніки Нарнії” Клайва Стейплза Льюиса. Всі згадані твори знайшли відображення в синтетичних видах мистецтва, що поєднують кілька видів творчості. Багатоверсійність режисерського прочитання і втілення свідчить про унікальність ідеї, а значить, і надалі зачаровуватиме прихильників і лишатиметься в топі літературних маршрутів.

 

Паломництво до мистецтва змін

Від моменту започаткування музеїв як культурно-освітнього явища у середині 20 століття вони досі залишаються найбільш затребуваними серед мандрівників. Найвідоміші галереї світу щороку б’ють рекорди за кількість відвідувачів. Першість багато років поспіль тримає паризький Лувр. У 2019 році тут побувало понад 10 мільйонів туристів. Проте на відміну від розтиражованих музеїв дедалі популярнішими стають локальні нові або просто невідомі загалу об’єкти. За багатством експозицій і унікальністю творів вони не лише знаходяться на рівні мегаполісних відповідників, вміщуючи вагому частину надбань світової історико-культурної спадщини, але ще й кардинально змінюють життя своїх місцевостей.


Музей Гуггенхайма – вражаючий проект сучасної архітектури, розташований на території занепалої фабрики деревообробки на березі річки Нервіон в промисловому іспанському місті Більбао. Як основний центр чорної металургії країни, портове індустріальне містечко не мало туристичної привабливості аж доки тут не з’явилася химерна споруда музею сучасного мистецтва. Для похмурого, з чисельністю триста тисяч жителів, містечка, де панувало безробіття і маргінальність, наприкінці 20 століття дійсно розпочалася доба відродження. Музей Гуггенгайма став своєрідним культурним експериментом, а його спорудження – складовою масштабного містобудівного плану. За три роки до відкриття музею побудували і запустили метро, реконструювали вулиці і набережну, запустили низку суміжних туристичних проєктів для облаштування міста. Будівництво комплексу доручили відомому архітектору Френку Ґері, що додатково привернуло увагу преси. Крок за кроком завдяки політичному рішенню, далекоглядній перспективі розвитку міста та іконічності новозведеної будівлі Більбао за 20 років трансформувався у всесвітньовідомий культурний центр. Щороку Музей Гуггенгайма відвідує близько півтора мільйона туристів, які беруть участь в понад 1000 мистецьких заходів. У музеї є постійні експозиції, а також проводяться тимчасові виставки як іспанських, так і зарубіжних художників. Вже згадуваний Ден Браун у романі “Джерело” робить Музей Гуггенгайма місцем, де розгортаються події. Автор вводить у сюжет і реально існуючі експонати – скульптуру з туману японської художниці Фуджики Накая, світлодіодну інсталяцію Дженні Хольцер, самку павука перед входом, скульптурний ансамбль «Матерія Часу». Ефект Більбао – зразок дивовижного впливу мистецтва, яке наочно змінило реальність.


В Україні є не менш цікавий об’єкт, хоч і не такого трансформаційного масштабу – Пархомівський художній музей ім. П. Ф. Луньова. Шкільний вчитель історії, колекціонер та поціновувач мистецтв, прививаючи своїм учням естетичний смак, не зчувся, як перетворив українське село у центр світового мистецтва. В експозиції пархомівського Лувру розкішна добірка авторів: Реріх, Шишкін, Пікассо, Малевич, Рєпін, Шевченко, Бол. Сюди їдуть звідусіль, щоб на власні очі побачити роботи великих митців. А засновник чи не найіменитішого сільського музею України та одного з найпопулярніших туристичних об’єктів Харківщини Панас Федорович Луньов зі школярами за понад 60 років зібрав у фондах музею близько 7 тисяч експонатів. Унікальні твори живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва, цінні матеріали з археології та етнографії умістив у собі ще один культурний об’єкт – будинок-«палаццо» ХVІІІ століття. Цей мистецький комплекс точно змінив естетичні смаки і навіть долі місцевих жителів.

Мистецтво має безліч шляхів до аудиторії, та основний маршрут завжди пролягає через систему цінностей і глибину світосприйняття. А засоби – вони в кожній ідеї й у кожній ініціативі. То розпочнемо з читання?

 

іллюстрація – “Меркурий”
автор – Артус Квеллин Старший
місцезнаходження – ратуша города Амстердам

Потім – означає ніколи

Опубликовано: 25/12 в 6:00 am

Автор:

Категории: КУЛЬТУРА,Подія дня

Тэги:

СТАТТЯ

Потім – означає ніколи

Про важливість своєчасного втілення ідей у видиму форму та митців, які так і не наважились до кінця створити те, що задумали: відкладали, не встигли, не змогли…
Автор: Скоробагач Юлія
25/12/2020
Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin

Одна з найвідоміших християнських різдвяних пісень «Тиха ніч», що належить до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, була створена 24 грудня 1818 року у різдвяний вечір в австрійському селі Оберндорф-бай-Зальцбург. Вікарій церкви св. Ніколауса, поет Йозеф Мор написав текст пісні ще в 1816 році. Але через тривалий ремонт органу місцевої кірхи був змушений підбирати акорди до майбутньої мелодії на гітарі. Згодом на прохання Йозефа Мора мелодію з партитурою написав шкільний вчитель, композитор і церковний органіст Франц Грубер. Прем’єра пісні відбулася того ж дня на урочистій різдвяній месі. Нині цей різдвяний гімн має переклад понад 50 мовами світу, власний сайт, музей і три екранізації.

Саме в цей час серед чорнеток якогось обдарованого студента консерваторії також лежить майбутній всесвітньо відомий шедевр, поки власник з жалем констатує, що він ще не достатньо майстерний. А паралельно поет з багаторічним досвідом писання «у шухляду» так і не покаже світові збірку віршів. Бо зовсім він не поет, а фізик з науково-дослідного інституту. Свою мрію – оприлюднити власну творчість – тримають на прийдешнє “потім”. Психологи ж мають визначення цього синдрому, притаманного чи не всім сучасним людям – синдром відкладеного життя. З відмовками про нестачу часу, вмінь, фінансів, обставин, вдалого моменту для успіху чи щастя і постійне відкладання на далеке майбутнє. В той час, коли першочерговим завданням насправді є наповнити якнайщільніще теперішнє. Мати далекоглядну мету, але робити максимально приємною поточну мить. Бути людиною дійсності. З високими запитами, але без згубного перфекціонізму.

Тридцять сім років створювався один із шедеврів світової літератури, роман «Людина без властивостей» австрійця Роберта Музіля. У повному дев’ятитомному зібранні творів письменника пять томів займає незавершений роман. Епохальнiсть задуму «Людини без властивостей» поєдналася iз прискiпливим відпрацюванням практично кожного речення, кожної фрази. Австро-Угорська імперія як модель тогочасної європейської культури, описана в романі, перестала існувати до того, як вийшла друком перша його частина. Другу частину письменник не встиг і напевне що не зміг завершити. Музіля не помічали за життя, а «Людина без властивостей» була практично невідома широкому загалу до 1950-х років. Тільки після доповненого перевидання твір отримав заслужену славу.

Розуміючи власну вимогливість до тексту, видатний римський поет Вергілій умовляв друзів спалити рукопис «Енеїди», над яким вже працював 10 років і ще прогнозував мінімум три роки роботи. Він так і не встиг дописати і відредагувати грандіозну епічну поему: досліджуючи «гомерівські місця» у робочій поїздці, помер від сонячного удару. Завдяки забороні імператора Августа виконувати останню волю поета, «Енеїда» Вергілія назавжди увійшла до здобутків світової літератури та шкільної освіти, вплинувши заразом і на становлення літератури української. Адже якби друзі виконали посмертне бажання, то ми не дорахувалися б аж двох літературних перлин: власне «Енеїди» Вергілія і, як наслідок, «Енеїди» Котляревського.

Проте є приклади і грандіозного втілення задуму в, здавалося б, неможливі терміни. Лише за одну ніч Леся Українка написала драматичну поему «Одержима». На піку особистих душевних переживань, знаходячись біля смертельно хворого коханого Сергія Мержинського, вона створила на основі раніше помічених образів і біблійних сюжетів один із найцінніших власних творів і української літератури в цілому. Не відклала на більш підходящий момент, бо як ніколи усвідомлювала, що він є лише зараз.

Generic selectors
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in posts
Search in pages