Образи почуттів
СТАТТЯ
Образи почуттів
«Чим більше спотворений цей світ, тим абстрактніше мистецтво»
Пауль Клее, 1915
ОСНОВА ТВОРУ
Трагедія створює твір сама. Не питаючи, формує образ. Вона не має іншого шляху окрім одного – з усією силою втілитись у художній образ. Як говорив Сергій Рубінштейн «Жодне найвеличніше явище не створювалось без великої пристрасті». Вся історія мистецтв – це еволюція думки та почуттів людини, відображення в образах її світогляду та стану душі. Тому, переживання – необхідна умова для появи сильного твору.
За природою емоція – первинний ступінь пізнання сутності речей. Вона безтілесна та безформна. Є почуття, які не можливо відобразити у слові, і вони, минаючи символи, виливаються у характер, природу людини. Часто митці (починаючі із XX ст.) виражають їх такими, якими вони є – абстрактними. Фарба розтікається по всьому периметру полотна, її краплі застигають, чіткість форми тіл або зникають, або з новою силою з’являються – ніби ті самі образи, що у підсвідомості, які то тьмяніють, то спливають, змішуючись, перетікають один в одне. Ці образи стрімко позбавляються від матеріальності, адже матерія обмежена у можливостях їх відтворити. Вона здатна бути лише знаком, який вказує на почуття, але не самим почуттям. В цьому сенсі раціональне у мистецтві зникає, і на перший план виходить оголена емоція. Така тенденція характерна майже для всього мистецтва XX ст. Тут вперше художник звертається до чуттєвих образів, занурюючись у підсвідоме, розуміє їх як предмет мистецтва. Найбільш чітко такі тенденції знайшли себе в абстракціонізмі та стали потужним поштовхом до переосмислення мети та задач мистецтва в цілому.
ХУДОЖНИК – ГЛЯДАЧ
Мистецтво – феномен, життя якого не відбувається без участі глядача. Воно не існує лише для художника або вузького кола «утаємничених» та зацікавлених. Саме в цьому є його найвища синтезуюча функція.
Однією із найважливіших умов перегляду, читання, слухання творів мистецтва є духовна та розумова напруга. Ріхард Вагнер часто зазначав, що глядач, який внутрішньо не готовий відчути образ так, як його прожив митець, може не відвідувати концерти, до того ж часто підкреслюючи таке проведення часу марним. Тож переживання образів є не тільки необхідною умовою для виникнення твору, але і для повноцінного розуміння слухачем того чи іншого героя. Будь-який художній образ є трагічним в своїй основі хоча б тим, що митець стає особою, яку він зображує, а це відмова від себе, жертва мистецтву власними бажаннями та часом. Таким чином задача слухача у тім, що б стати і митцем, і героєм його твору одночасно. У цьому і полягає творча сутність свідомості. Процес відбуваються шляхом «відображення», у якому психіка здатна копіювати ідеї та форми і на їх основі відтворювати у мисленні принципово нову реальність.
ВІДОБРАЖЕННЯ – ТВОРЧІЙ АКТ
Найбільш сильне і складне відображення відбувається тоді, коли один вид мистецтва впливає на інший. Взаємодія між ними – це перш за все взаємодія між мисленням митців тієї чи іншої епохи, їхнім розумінням буття.
Дивовижне явище, де музика стає живописом і навпаки. Такий досвід відомий світу у творах Сергія Рахманінова «Острів мертвих» як результат натхнення однойменною картиною швейцарського митця-символіста Арнольда Бекліна; «композиція-виклик до полотен Пауля Клее» Тань Дуня, де зроблена спроба говорити із художником його живописним ресурсом, але покладеним на мову музики; відомі «4 газетні оголошення» Олександра Мосолова, в яких композитор перетворює буденне і тривіальне у мистецтво, закладаючи реальну основу – дійсно існуючі чотири газетні оголошення.
Переживання дійсності, погляд на речі під іншим кутом, осмислення їх сутності є необхідною умовою розвитку людської свідомості загалом. В свою чергу, сублімація пережитого у знак (слово, текст, образ, музику) є творчий акт за визначенням, мета якого, як писав Арістотель, «не у розвагах та задоволеннях, але у вдосконаленні моральності та вгамуванні пристрастей». Таким чином, емоція + раціональне зерно = основа народження вічних образів, які не мають іншого шляху, окрім одного – з усією силою втілитись у художній образ.
